Я не бачу більше слів,
Що б збирали все що плине
У душі, немов єдине
Що залишилось - це спів.
І не чую, як летить
Вільним птахом без сумління,
Без речей і без коріння,
Сіра вбивця мить.
Я не втомлююсь повзти,
Пробиваючись крізь грати,
Щоб піднявшись збудувати
Всі зруйновані мости,
Щоб відчути без прикрас,
Мов духмяні дикі квіти
Віють без страху змарніти,
Поки ще є час.
Приспів:
Мов ковдрою білою
Землю укриє снігами,
І сонце, звільнившись,
Розтопить гаї
Із бурхливими річками,
Могутні дерева
І трави розквітнуть,
Вітаючи світанок -
Так світ, прокидаючись,
Знову загоює рани.
Ось поріг і власний дім,
Що зустріне із вітанням,
Ось мільйон речей і пам'ять
Про роки, прожиті в нім.
Вже немає сил нести, -
Знаєш лиш, що не останній,
Хто вже втратив сподівання
Так само як і ти.
Приспів.
І недри, вдихнувши,
Втамують пронизливий голод,
Повітря змішає
Майбутнє з минулим,
Розвіє їх навколо,
Щоб світ знов піднявся
Міцними новими руками -
Та якось не віриться в те,
Що це станеться з нами.
- Микола Кривонос
Рассвет
Я не вижу больше слов,
Чтоб собирали всё, что течёт
В душе, словно единственное
Что осталось - это песня.
И не вижу, как летит
Свободной птицей без совести,
Без вещей и без корней,
Серый убийца - миг.
Я не устаю ползти,
Пробираясь сквозь решётки,
Чтобы, поднявшись отстроить
Все разрушенные мосты.
Чтобы почувствовать без прикрас,
Будто душистые дикие цветы
Благоухают, без страха увянуть,
Пока ещё есть время.
Припев:
Будто одеялом белым,
землю укроет снегами,
И солнце, освободившись,
растопит рощи
С бурными реками,
Могучие деревья
И травы расцветут,
Приветствуя рассвет -
Так мир, просыпаясь,
Опять залечивает раны.
Вот порог и собственный дом,
Что встречает с приветом,
Вот миллион вещей и память,
О годах, прожитых в нём.
Уже нет сил выносить, -
Знаешь лишь, что не последний,
Кто уже потерял надежду,
Так же, как и ты.
Припев.
И глубины, вздохнув,
Утолят пронзительный голод,
Вихрь смешает
Будущее с прошлым,
Развеет их вокруг,
Чтоб мир снова поднялся
Крепкими новыми руками
Но как-то не верится в то,
Что это случится с нами.
Що б збирали все що плине
У душі, немов єдине
Що залишилось - це спів.
І не чую, як летить
Вільним птахом без сумління,
Без речей і без коріння,
Сіра вбивця мить.
Я не втомлююсь повзти,
Пробиваючись крізь грати,
Щоб піднявшись збудувати
Всі зруйновані мости,
Щоб відчути без прикрас,
Мов духмяні дикі квіти
Віють без страху змарніти,
Поки ще є час.
Приспів:
Мов ковдрою білою
Землю укриє снігами,
І сонце, звільнившись,
Розтопить гаї
Із бурхливими річками,
Могутні дерева
І трави розквітнуть,
Вітаючи світанок -
Так світ, прокидаючись,
Знову загоює рани.
Ось поріг і власний дім,
Що зустріне із вітанням,
Ось мільйон речей і пам'ять
Про роки, прожиті в нім.
Вже немає сил нести, -
Знаєш лиш, що не останній,
Хто вже втратив сподівання
Так само як і ти.
Приспів.
І недри, вдихнувши,
Втамують пронизливий голод,
Повітря змішає
Майбутнє з минулим,
Розвіє їх навколо,
Щоб світ знов піднявся
Міцними новими руками -
Та якось не віриться в те,
Що це станеться з нами.
- Микола Кривонос
Рассвет
Я не вижу больше слов,
Чтоб собирали всё, что течёт
В душе, словно единственное
Что осталось - это песня.
И не вижу, как летит
Свободной птицей без совести,
Без вещей и без корней,
Серый убийца - миг.
Я не устаю ползти,
Пробираясь сквозь решётки,
Чтобы, поднявшись отстроить
Все разрушенные мосты.
Чтобы почувствовать без прикрас,
Будто душистые дикие цветы
Благоухают, без страха увянуть,
Пока ещё есть время.
Припев:
Будто одеялом белым,
землю укроет снегами,
И солнце, освободившись,
растопит рощи
С бурными реками,
Могучие деревья
И травы расцветут,
Приветствуя рассвет -
Так мир, просыпаясь,
Опять залечивает раны.
Вот порог и собственный дом,
Что встречает с приветом,
Вот миллион вещей и память,
О годах, прожитых в нём.
Уже нет сил выносить, -
Знаешь лишь, что не последний,
Кто уже потерял надежду,
Так же, как и ты.
Припев.
И глубины, вздохнув,
Утолят пронзительный голод,
Вихрь смешает
Будущее с прошлым,
Развеет их вокруг,
Чтоб мир снова поднялся
Крепкими новыми руками
Но как-то не верится в то,
Что это случится с нами.