До Основ'яненка Lyrics

Б'ють пороги, місяць сходить,
Як і перше сходив...
Нема Січі, пропав і той,
Хто всім верховодив!
Нема Січі. Очерети
У Дніпра питають:
"Де-то наші діти ділись,
Де вони гуляють?"

Чайка скиглить літаючи,
Мов за дітьми плаче;
Вітер віє, Сонце гріє
На степу козачім.

На тім степу скрізь могили
Стоять та сумують;
Питаються у буйного:
"Де наші панують?

Де панують, бенкетують?
Де ви забарились?
Вернітеся! дивітеся -
Жита похилились,
Де паслися ваші коні,
Де тирса шуміла,
Де кров ляха, татарина
Морем червоніла."

- Вернітеся!
- Не вернуться! - заграло, сказало синє море.
- Не вернуться, навіки пропали!
Правда, море, правда, синє!
Такая їх доля:
Не вернуться сподівані,
Не вернеться воля.

Не вернуться запорожці,
Не встануть гетьмани,
Не покриють Україну
Червоні жупани!
Обідрана, сиротою
Понад Дніпром плаче;
Тяжко-важко сиротині,
Та ніхто не бачить...

А до того - Московщина - кругом чужі люди.
"Не потурай", може, скажеш, та що з того буде?
Насміються на псалом той, що вмию сльозами;
Насміються...
Тяжко, батьку, жити з ворогами!
Тільки ворог, що сміється...
Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине, -
Слава не поляже;

Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда,
І чиї ми діти.

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де, люде, наша слава,
Слава України!

Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як Господа слово!